Комплекс провини за те, що нам не вдалося зберегти сім’ю, посилюється, коли ми чуємо від дітей(чи бачимо по їх поведінці), який біль це їм заподіяло. Безперечно, у дітей є право гніватися на своїх батьків. Адже найбільше в житті дитина хоче, щоб двоє людей, які невід’ємні від нього, завжди жили разом і любили один одного. Дайте дитині можливість виразити свій гнів, але ніколи не соромитеся того, що ви зробили. Ось фрагмент розмови матері зі своїм сином.
Син: Мам, мені так образливо і неприємно, що ви з папою розводитеся!
Мама: Так, я прекрасно розумію тебе. За що ж ти найбільше гніваєшся на нас?
Син: Мені не хочеться жити в двох різних будинках. Я не знаю, де ж все-таки мій будинок!
Мама: Ти не хочеш мати двох будинку, тому що хочеш вибрати собі один?
Син: Так.
Мама: Які ще неприємності принесло тобі наше розлучення?
Син: Мені не хочеться, щоб ми жили окремо один від одного, та ще і на такій великій відстані.
Мама: Але ж у нас є прекрасна можливість стрибнути в машину і поїхати до твого папи, щоб ти побачився з ним. Тебе влаштовує такий варіант?
Гнів сина поступово проходить. Остання пропозиція мами явно підбадьорила його, і він вигукує: Так!
Мама: Ти що-небудь ще хочеш сказати або запитати у мене із цього приводу?
Син: А ти все ще любиш мого папу?
Мама: Так. Я як і раніше його дуже люблю. Адже я віддала йому частку свого життя. Я дуже поважаю твого батька, але не хочу, щоб ми перебували з ним в шлюбі.
Мати відверто говорить про свої почуття і переконує сина в тому, що про батька треба завжди говорити гідно.Це важливо(!) – будь-які слова, сказані про батька у присутності сина, дитина мимоволі сприймає як що відносяться до нього самого.
