Ця стаття ні в якому разі не є прямим керівництвом до вашої дії. Я лише систематизувала свій власний життєвий досвід в цьому питанні і виклала його так, щоб допомогти іншим мамам пройти тією ж дорогою трохи легше, ніж я.
Коли у мене народився синок, я, як і багато мам, співала йому пісеньки, читала вірші, розповідала казки. Мій синок з цікавістю слухав, як я йому читала книжки, учив напам’ять улюблені вірші, співав пісеньки. Букви ми вивчили ще до школи, пішли в перший клас, без особливих проблем навчилися читати, але. Коли я заїкнулася синочкові, що він може сам тепер читати книжки, він мені відповів, що йому дуже подобається, коли це робить мама, і сам читати він не буде. Я була украй здивована, адже я думала(згадуючи себе в цьому віці), що мій хлопчик тепер, навчившись читати, читатиме сам. Але ні, мене чекав важкий шлях в досягненні цієї мети. Тому:
ПЕРШЕ: Ніколи не порівнюй свою дитину з іншими дітьми. Кожна людина індивідуальна.
Побачивши, що мій хлопчик не збирається читати самостійно, я вирішила йому допомогти. Шкільне завдання ми читали, природно, разом. Окрім цього, я купила книжку з великими буквами і яскравими картинками, і, ми стали читати її удвох. Спочатку синок читав по одному абзацу, потім по половинці сторіночки. Незабаром ми стали читати по цілій сторіночці, півтори, дві сторіночки. Читали по черзі: спочатку я, потім він.
Пояснивши своїй дитині, що читання – зовсім не осоружний обов’язок, а задоволення, я стежила, щоб наше спільне читання тривало до того моменту, поки синочкові не набридало. І ні в якому разі я не умовляла його зайнятися читанням, якщо він цього не хотів. Але поступово, без натиску, спільне читання увійшло у нас до щоденної звички, щоденного приємного ритуалу.
ДРУГЕ: Треба допомогти дитині зрозуміти, що читання – це задоволення.
Перші книжки я купувала синочкові сама. Але одного разу, побачивши чергову книгу, вибрану і куплену мною, мій синок вередливо випнув губи і заявив, що йому цікаво шанувати, і назвав книжку. Я здивовано подивилася на нього і сказала, що ми адже хотіли читати саме цю книжку, куплену мною. Синок посміхнувся і відповів: Це ти хотіла, а мене не запитала. Я хочу іншу книгу! Дійсно, я, вибираючи книжку, керувалася своїми представленнями, не звертаючи уваги на те, що хоче читати син. Я не цікавилася його думкою! Більше я так не робила! Тепер ми завжди обговорюємо разом, що йому наступного разу шанувати.
ТРЕТЄ: Вибираючи книгу для читання – орієнтуйся, передусім, на інтереси дитини.
Часто ми – батьки, буваємо несправедливими. Примушуючи читати своїх дітей, самі ми не помічаємо, який приклад подаємо їм, довго розмовляючи по телефону або дивлячись цілими вечорами безперервно телевізор. Я і сама була не виключення! Ввівши у своє життя щовечірні читання зі своїм хлопчиком, я сама не читала книжок(причому в дитинстві я була ще яка любителька шанувати!). Мам, а яку книжку ти зараз читаєш? – запитав мене якось увечері син. Ніяку – відповіла я. Дивно. Сама не читаєш, а мені говориш, що читати – це цікаво – констатував він цей факт.
Що мені залишалося робити, окрім як узяти книжку і. Словом, я тепер сама регулярно читаю, як раніше, в дитинстві, і мій синок регулярно стежить, що я читаю, скільки мною прочитано, а іноді і розпитує мене про те, що я читаю.
ЧЕТВЕРТЕ: Власний приклад – це краще, що може бути! Читай сам, і дитина тебе наслідуватиме.
Я і мій чоловік постійно купуємо або передплачуємо собі журнали згідно зі своїми інтересами. Дитячі журнали своєму синові я купувала від випадку до випадку, а якщо бути точною, то тоді, коли мала відбутися довга поїздка на потягу або мені самій подобався дитячий журнал. Мабуть, з журналами я все не могла вгадати, оскільки особливого інтересу вони у моєї дитини не викликали, поки не був куплений черговий випадковий журнал, що викликав захват і прочитаний синочком як говоритися одним залпом.
Хочу ще такий журнал! – попросив мій хлопчик. Але я більше не бачу його у продажу! – відповіла я після пошуку наступного номера в магазинах і кіосках. Тоді випиши мені його матуся, будь ласка! Ти адже собі виписала. І папі теж виписали журнал! Я дуже хочу! – попросив син.
Ось тут мені і довелося дізнатися, що і зараз можна, як раніше, виписати журнал на пошті. Для цього треба лише прийти на пошту і оформити підписку. І виявилось, що отриманий поштою журнал – цей неймовірний скарб для моєї дитини. Мій хлопчик сів за свій стіл і прочитав журнал сам, без мене, без нагадувань і моєї допомоги! Це була моя чергова маленька перемога!
П’ЯТЕ: Випиши або регулярно купуй дитячі журнали, враховуючи вік і інтереси дитини.
Поступово ми пройшли етап спільного читання, і моя дитина перейшла на самостійне читання. Але що він читав, я завжди тримала під контролем, розслаблятися було не можна! Я завжди цікавилася долями героїв книги і щиро дивувалася, якщо він досі сам не дочитав книгу. Але все таки іноді я пропонувала свою допомогу в читанні, від якої син все частіше відмовлявся, заявляючи, що він і сам добре читає. Він все частіше став мені сам, без моїх нагадувань розповідати цікаві епізоди з прочитаних книг. Ми разом обговорювали героїв, сміялися над їх вчинками, переживали, якщо щось в долі головних дійових осіб книги складалося не зовсім вдало.
ШОСТЕ: Завжди цікався книгою, яку читає дитина.
Коли одного разу мій синок захотів прочитати книгу Муми-троля, а її я не змогла знайти у продажу, я запропонувала моєму хлопчикові узяти її у бібліотеці. Перший раз бібліотеку ми відвідали удвох з сином. Потрібна книжка опинилася у бібліотеці, та ще і не в єдиному екземплярі, а в трьох різних виданнях. Яку з книг братимете? – довідалася бібліотекар у сина. Гордий такою увагою мій хлопчик вибрав вподобане йому видання і із захватом прочитав його сам.
СЬОМЕ: Запишіться у бібліотеку.
Найближчі і рідніші, кохані і самі – самі для дитини – це його батьки. Оповідання про дитинство своїх найближчих людей діти завжди слухають з особливою увагою. Я стала розповідати синочкові про те, що я любила читати, коли була маленька, і помітила, що синок часто став вибирати книжки, про які я розповідала. А одного разу мій хлопчик приніс від бабусі книгу і розповів мені, що його Тато читав її, коли йому було стільки – ж років, скільки йому зараз. Книжка була стара, з поганим шрифтом, нудними сірими картинками, що втім, зовсім не бентежило сина. Книга адже була прочитана Його папою! Краща реклама книжки і не було потрібне! Книга була прочитана з особливим ентузіазмом і задоволенням!
ВОСЬМЕ: Розповідайте дитині про своїх коханих в дитинстві книгах, про те, що ми самі читали, будучи в його віці.
Процес усвідомлення дитиною того, що читання є захоплюючим і цікавим зайняттям, виявився для нас дуже тривалим. Зараз у нас з цим питанням все добре. Синок, отримавши у кінці року список книг, сам(без мого нагадування і втручання!) вибрав собі літературу для читання влітку і узяв книги у бібліотеці. Ура! Наш шлях до самостійного читання завдовжки не в один рік виявився тернистий, але успішно нами пройдений. Можна і розслабитися!? Але у мене підростає дочка! Можливо, мені доведеться пройти цей шлях знову!
Врешті-решт, рішення учити читати або не учити дитину самостійному читанню – це ваше і тільки ваше рішення. Вибір завжди за вами!
Бажаю усім мамам і їх улюбленим діткам успіхів в усіх їх починах!
